|
 |
Енциклопедичні джерела |
|
|
|
[1] Див. Алисова й ін. 1986: 3-8; Бєльчиков 1999; Ворожцов 2001.
[2] Див. анотовану бібліографію 205 публікацій 1955-1984 р. (Бушуй і ін. 1986), а також перелік статей 1984-2000 р. (Ворожцова 2001, с. 183-188) і книг 1954-2000 р. (Ворожцова 2001, с. 180-183).
[3] Див.: Варт - Мустайоки 1994, с. 62; Гримза - Ильченко 1998, с. 105-106; Юдакин 2000, с. 190-191.
[4] Veyrenc J. Rev.: Гак В. Г. Теоретична граматика французької мови. Морфологія. М.: Вища школа, 1979 // Bulletin de la socie?e?linguistique de Paris, 1980, t. LXXV, P., 1980, p. 186-188.
[5] Порівн.: В. Г. Гак. Програма по теоретичній граматиці французької мови. М.: Освіта, 1990.
[6] Композиційні рішення книг [13] і [15] були важливими кроками до досягнення цієї досконалості.
[7] Цю рису можна, образно виражаючись, назвати "діалектичним підходом" - в "гарному" змісті цього слова.
[8] Про значний внесок В. Г. Гака в прикладну лінгвістику - практичну лексикографію, викладання нерідної мови, викладання перекладу - див. в оглядах Бушуй і ін. 1986; Ворожцов 2001. Порівн. такі публікації В. Г. Гака, як: Збірник вправ по стилістиці. М.: Изд-У ВИИЯ, 1956.- 110 с.; Учитеся читати газету французькою мовою (самовчитель). М.: Изд-В ИМО, 1963.- 152 с.; Учитеся читати по-французькому (самовчитель, перераб.). М.: Вища школа, 1984.- 200 с.; Учимося читати по-французькому за 30 днів (самовчитель). М.: ИЛБИ, 1997.- 228 с. (совм. з Л. А. Мурадовой); 2-е изд., 1999.
[9] Як показує вузівська практика, тексти таких робіт В. Г. Гака, як "Мова, знаряддя й товар" 1971 р. (24, с. 162-178), "Про два типи знаків у мові" (1967) (24, с. 205-209), "Про співвідношення мови й действтельности" 1972 р. (24, с. 210-223), "До діалектики семантичних відносин у мові" 1976 г. (24, с. 224-242), "Висловлення й ситуація" 1972 р. (24, с. 243-263), а особливо "До типології лінгвістичних номінацій" 1977 р. (24, с. 310-364) з успіхом використовуються як основа навчального курсу "Введення в семіотику".
[10] Акцентування хронологічного аспекту тут аж ніяк не зайво, тому що незнання справжньої історії нашої науки часто приводить до антиісторичного (часом наївному, часом несумлінному) погляду, відповідно до якого чи ледве не всі згадані явища почали вивчатися лише протягом останніх 10-15 років.
[11] Тут у дужках зазначені терміни сучасної лінгвістики, що позначають ті мовні явища й лінгвістичні поняття, які були в центрі уваги робіт В. Г. Гака 1960-х рр.
[12] До речі про "актантах": деякі типи обставин ("час" і "місце") теж включаються Гаком у число "актантов" (починаючи з роботи 1968 р.). З 1973 р. почасти подібне трактування обставин (місця, часу, а також, у деяких випадках, причини-каузатора), на семантичному рівні уравнивающую їх у правах з іншими заповнювачами валентностей, розвив Ю. С. Мартемьянов. Про ці факти з історії вітчизняних семантичних теорій доречно нагадати у зв'язку з активно обговорюваної з початку 1990-х рр. проблемою відбиття обставин у складі тлумачення.
[13] Зрозуміло, треба при цьому пам'ятати про те, що майже кожної із цих ознак, відрізняючи концепцію В. Г. Гака від деяких інших концепцій, разом з тим поєднує її з тими або іншими концепціями. Так, по ряду параметрів у ній виявляються крапки зближення з поглядами Л. В. Щербы (активний і пасивний тип словника), Ф. Брюно й О. Есперсена (ономасиологический підхід до граматики), Ш. Балли (типи асиметрії знака), В. Матезиуса (розрізнення пропозиції й висловлення), К. Бюлера (розходження між " знаками-наименованями" і " знаками-повідомленнями" як відмітна ознака людської мови), Р. О. Якобсона (багатомірні класифікації на основі логічних вирахувань, схема учасників акту комунікації), Дж. Остина (гарматне трактування мови), Л. Прието й Э. Бейссанса (висловлення як повний знак), Ю. С. Маслова (роль мотивування //внутрішньої форми, взаємодія лексичних значень із граматичними), З. Харриса (трансформаційний підхід), Н. Хомского (теорія глибинних і поверхневих структур), В. Вейнрейха (семантичне узгодження), Н. Д. Арутюновой (типи асиметрії, номінативний аспект висловлення, увага до класичного типу двочленного судження як до прояву уровневой симетрії), Ю. С. Мартемьянова (необхідність залучати ситуативний рівень), А. Я. Шайкевича (увага до мовної, кількісно-статистичної характеристики мовних одиниць), Ю. Д. Апресяна (ідея наявності канонічного сответствия між синтаксичною схемою керування й семантичним типом предиката), И. А. Мельчука (увага до перифрастике, суплетивним відносинам між частинами мови, до аналітичних структур), Ч. Филлмора (набір семантичних ролей) і т.п.
[14] У вітчизняній лінгвістиці 1960-х рр. найбільш відомою спробою послідовного втілення трехуровневой схеми щаблів абстракції була концепція Ю. С. Степанова 1966 р., де різнилися три рівні - "структура", "норма" і "індивідуальна мова".
[15] До нечисленних виключень належали роботи Г. Гийома, Ш. Балли, Э. Бенвениста, К. Бюлера, А. Гардинера, а в нашій країні - М. М. Бахтина, В. Н. Волошинова, Л. С. Виготського.
[16] Ця риса зближає концепцію В. Г. Гака з роботами Е. В. Падучевой.
[17] Саме в ті роки в центрі уваги багатьох лінгвістів виявилася проблема машинного перекладу; тоді ж (1959) з'явився збірник "On translation" зі статтею Р. О. Якобсона "Про лінгвістичні аспекти перекладу"; як не дивно, лінгвістичне переводоведение як наука про "людський" перекладі (А. В. Федоров, Я. И. Рецкер і ін.) виникла майже одночасно з теорією машинного перекладу.
[18] Іншими були піонери теорії машинного перекладу (у нашій країні - Вяч. Вс. Іванов, В. Ю. Розенцвейг, Ю. С. Мартемьянов, И. А. Мельчук, А. К. Жолковский, Н. Н. Леонтьева).
[19] Сам В. Г. Гак не вживає цього терміна, воліючи для простоти говорити про порівняльний або "контрастивном", "порівняльному" (у широкому змісті) підході до мови або методі вивчення мови. У даному підрозділі мова йтиме лише про застосування порівняльного підходу до змістовної сторони мови, що фактично збігається з підходом перекладацьким, так що термін "перекладацький підхід" буде тут цілком доречний.
[20] До подібного висновку прийшов Ю. С. Мартемьянов в 1964 р.
[21] Теоретики штучного інтелекту в останні роки позначають ситуацію терміном "фрейм".
[22] Згодом на істотність цього кроку звертали увагу багато теоретиків переводоведения (Я. И. Рецкер, А. Д. Швейцер, В. Н. Комісарів).
[23] Аж до її граничного випадку - синонімії, супплетивизма, омосемии.
[24] Аж до її граничного випадку - омонімії.
[25] Сказане жодним чином не є тривіальним самоочевидним фактом: зв'язок непрямої номінації із вторинною функцією характерна саме для природної мови на противагу штучному: легко уявити собі штучно створена мова, у якому такий зв'язок відсутня.
[26] або, образно виражаючись, "матеріалістичний" (в "гарному" змісті цього слова).
[27] Трактування ознаки біологічної підлоги як семантичного ядра родової кореляції пропонувалося в 1970 р. також Т. В. Булигіній при описі литовської морфології.
[28] Автор вдячний Ганні А. Зализняк за коштовні зауваження по тексту даної статті.
[29] В. Г. Гаку належить частина I "Категорії процесу. Дія, його суб'єкт і характеристики" (с. 9-207).
[30] Не вважаючи півсотні рецензій на його книги; див. список рецензій у Бушуй 1986: 221-223.
Земельные участки в Пензе: пицца на дом. Бесплатная доставка пиццы. . пиломатериалы купить . исо . Запчасти для IPhone 2G,3G,4 - iphone 3g шлейф. Каталог телефонов T-Mobile. . китайские палатки для зимней рыбалки
|
|
|
|
